Шліцевим називається роз'ємне з'єднання складових частин виробу із застосуванням пазів (шліців) та виступів.

Шлицеві з'єднання бувають рухливі та нерухомі. Деталі шліцевого з'єднання (вал і втулка) показані на малюнку.

багатошпонковий, у якого шпонки виконані за одне ціле з валом. Шлицеві з'єднання в порівнянні зі шпонковими мають значні переваги, а саме: менша кількість деталей в з'єднанні, значно більша здатність навантаження за рахунок більшої площі контакту робочих поверхонь валу і маточини, менша концентрація напруг у матеріалі валу і маточини, краще |центрування деталей і більше точне спрямування при осьовому переміщенні, висока надійність при динамічних та реверсивних навантаженнях. Ці переваги забезпечили широке поширення шліцевих з'єднань в автомобільній, тракторній, верстатобудівній та інших галузях промисловості.

Недолік шліцевих з'єднань – висока трудомісткість та вартість їх виготовлення.

Шлиці   на    валах   частіше   всього   виконують   фрезеруванням дисковою фасонною фрезою (методом поділу), або черв'ячною шліцевою   фрезою   на    шліцефрезерному   верстаті   (методом   обкатки); оздоблювальні операції виконують на шліцешліфувальних верстатах. Шлицювання отворів у маточках деталей зазвичай виконують. шліцевими  протяжками  на   протяжних  верстатах. Основні   типи   шліцевих   з'єднань   показані   на    малюнку: прямобічний (а), евольвентний (б), трикутний (в). Перші два типи шліцевих з'єднань стандартизовані.

Найбільшого поширення мають сполуки шліцеві прямобічні, розміри та допуски яких регламентовані ГОСТ 1139-80. Ці з'єднання застосовують, наприклад, для посадки рухомих та нерухомих зубчастих коліс на вали в коробках передач металорізальних верстатів. Стандарт передбачає прямобічні шліцеві з'єднання трьох серій: легкої, середньої (обидві з числом зубів від 6 до 10) і важкої (з числом зубів від 10 до 20), що відрізняються один від одного висотою зубів і, отже, здатністю навантаження.

Прямобочні шліцеві з'єднання виконують з центруванням: з боків зубів (а), за зовнішнім діаметром (б), за внутрішнім діаметром ( в). Центрування з боків зубів забезпечує більш рівномірний розподіл навантаження між зубами і тому його застосовують при ударних і реверсивних навантаженнях (наприклад, в карданних валах); центрування по зовнішньому або внутрішньому діаметрам забезпечує більш високу співвісність валу і маточини. Метод центрування має пряме відношення до технології виготовлення деталей з'єднання, причому найбільш технологічно центрування по зовнішньому діаметру, що застосовується при невисокій твердості внутрішньої поверхні. маточини (350 НВ). У цьому випадку шліцевий отвір обробляють протяжкою, а посадкову поверхню валу шліфують. При високій твердості посадкової поверхні маточини і валу рекомендується центрування за внутрішнім діаметром. У цьому випадку після термообробки посадкові поверхні маточини та валу шліфують відповідно на внутрішньошліфувальному та шліцешліфувальному верстатах.

Залежно від методу центрування деталей з'єднання та передбачуваної технології виготовлення стандартом передбачені три виконання шліцевих валів, а саме: виконання А (з канавками та дном шліцю) та виконання С (без канавок), що застосовуються при центруванні по внутрішньому діаметру; виконання застосовують при центруванні по зовнішньому діаметру і боковим сторонам зубів.

Більш досконалі, але поки що менш поширені, шліцеві евольвентні з'єднання з кутом профілю 30°, розміри, допуски та величини яких встановлено ГОСТ 6033-80. Евольвентні шліцеві сполуки в порівнянні   з прямобічними більш технологічні, так як шліцьові вали можна нарізати черв'ячними фрезами з прямолінійним профілем, а шліцеві маточини великого розміру нарізати долбяками на зубодолбежних верстатах. Крім того, евольвентні шліцеві сполуки мають більшу навантажувальну здатність, тому що їх зуби потовщуються до основи і мають значно (до двох разів) меншу концентрацію напруг за рахунок закруглень біля основи зубів.

Основні стандартні параметри евольвентного з'єднання: номінальний діаметр D, кут профілю  = 30°, модуль т, діаметр ділильної кола , де z — число зубів. Стандарт передбачає номінальні діаметри від 4 до 500 мм, модулі від 0,5 до 10 мм та числа зубів від 6 до 82.

З'єднання з евольвентними зубами виконують з центруванням з бокових поверхонь зубів і рідше по зовнішньому діаметру; допускається застосовувати центрування за внутрішнім діаметром. При центруванні по бічних поверхнях зубів і при плоскій формі дна западини висота зубів валу і втулки дорівнює модулю, тобто Hh=H=m, а робоча висота профілю (з урахуванням зазорів та фасок) приблизно дорівнює 0,8m.

Евольвентні зуби, як і прямобічні, можна застосовувати в рухомих та нерухомих з'єднаннях.

З'єднання шліцеві трикутні не стандартизовані і застосовуються як нерухомі при тонкостінних маточинах, порожнистих валах, стиснених габаритах деталей і порівняно невеликих крутних моментах. Центрування з'єднання виконується з бокових поверхонь зубів. Трикутні шліцеві з'єднання бувають циліндричними та конічними.